Як інституційна церква на Сході, зокрема в контексті Візантії, московії та пізніше російської імперії/срср, часто ставала не стільки незалежним духовним провідником, скільки політичним інструментом в руках світських правителів.

​11 століття: Великий Розкол (#Схизма) #​Візантія “розколює єдину християнську церкву”. Великий Розкол (1054 р.) — це комплексна подія, що стала кульмінацією століть догматичних, літургійних і, головне, політичних розбіжностей між #Римом і #Константинополем.

​15 століття: #московська автокефалія. ​Цей етап є фундаментальним для розуміння сучасної так званої рпц (російської православної церкви) та її претензій.

​Після падіння Константинополя (1453 р.) і через небажання визнавати #Флорентійську #унію (спроба возз’єднання з Римом), московські ієрархи одноосібно оголосили себе автокефальними (незалежними) ще в середині XV століття, обираючи митрополита без згоди Константинополя.

Історія з “отриманням” автокефалії у 1589 р. (коли було встановлено московське патріаршество) має дуже сумнівний характер: Патріарх #Єремія II прибув до москви за фінансовою допомогою, перебуваючи під тиском. Історики відзначають, що рішення про піднесення статусу та інтронізацію відбувалося за умови жорсткого контролю з боку царя бориса годунова.

​Неканонічне підпорядкування Києва (1686 р.): Це подія, яка критично важлива для українсько-російських церковних відносин. Передача #Київської митрополії під юрисдикцію москви відбулася за участі підкупу та політичного тиску з боку московського царя на Вселенського Патріарха #Діонісія IV, який згодом був за це скинутий. Цей акт #Константинополь вважає неканонічним, що й стало однією з підстав для надання #Томосу про автокефалію #ПЦУ в 2019 році.

Таким чином, як завжди: шляхом обману, шантажу, залякуванню і підкупу москвія намагалася утвердити себе як центр східного християнства, використовуючи церковну незалежність як ідеологічне виправдання своєї політичної величі та імперських амбіцій, що було здобуто шляхом політичних маніпуляцій.

​петро І та Синодальний Період
​У 1721 році #петро I ліквідував Патріаршество, запровадивши #Духовну #Колегію (пізніше #Святійший #Синод), яка була, по суті, державним міністерством на чолі з обер-прокурором (світським чиновником, “оком царя”). ​Церква остаточно перетворилася на частину державного апарату, що обслуговувала імперські інтереси. Це був період найбільшого підпорядкування церкви світській владі, що тривав до 1917 року.

​радянський союз: Знищення та Інструменталізація
#Більшовики здійснювали агресивну антирелігійну політику: масові репресії, вбивства духовенства, конфіскація майна та руйнування храмів. Це був період фізичного знищення церкви як інституції.

Але під час Другої світової війни, особливо після критичних поразок 1941–1942 років, ман’як #сталін дійсно “відновив” Патріаршество. Метою було мобілізувати патріотизм населення для війни та використати церкву як інструмент впливу за кордоном (на Балканах, у Східній Європі).

​Відновлена церква була повністю підпорядкована і інфільтрована радянськими спецслужбами (нквс /кдб), що гарантувало її лояльність та використання в політичних цілях.

​Сучасність: #гундяєв (так званий патріарх #кирил) і
​Повне злиття московського патріархату з російською державною ідеологією. гундяєв відкрито підтримує агресивну зовнішню політику кремля, включаючи війну проти України. Він вибудував ідеологію “русского міра”, яка фактично є релігійним виправданням російського #імперіалізму. Його дії свідчать про пріоритет земної влади, політичного впливу та матеріальних інтересів над євангельськими заповідями любові, #миру та уникнення гріха. З точки зору теології та етики, таке використання релігії для виправдання агресії кардинально суперечить християнському вченню.
​Фактично, рпц під проводом гундяєва функціонує як релігійний відділ сучасної російської держави, повністю продовжуючи традицію підпорядкування, закладену петром І та сталіним. Його віра, якщо й існує, спотворена до невпізнання політичною кон’юнктурою.

​Тенденція в історії так званого російського православ’я: використання церкви як інструменту для зміцнення світської (царської/імперської/радянської/путінської) влади.

​Ця традиція політичного підпорядкування та інструменталізації суттєво відрізняє рпц від, наприклад, грецького чи румунського Православ’я, де панував принцип етнофілетизму (церква як інструмент нації), але не тотального державного деспотизму, як у москві. Це пояснює фундаментальні причини нинішнього конфлікту між москвою і Києвом у церковній площині, оскільки Українська Церква прагне вирватися з цього ланцюга державного/імперського контролю.

Ставте like і підпишіться:

@voinydobra

voinydobra

voinydobracom

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні ​роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

​Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
​Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

​Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: ​натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

​Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

​”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

​Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

​Імітація діяльності та фінансові потоки
​Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

​На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
​”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

​Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

​Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

​Необхідність ревізії європейської політики
​Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

​Повне визнання агресії та окупації.

​Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

​Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

​Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Діяльність міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який обіймає посаду з 2015 року і є представником Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, неодноразово ставала об’єктом уваги антикорупційних органів, журналістських розслідувань та суспільної критики.

​Звинувачення у Корупції та Нецільовому Використанні Коштів
​Незважаючи на регулярну апеляцію до патріотичних гасел, критичні матеріали та розслідування у відкритих джерелах часто зосереджуються на таких аспектах:
​Скандали із Закупівлями та Тендерами: Неодноразово піднімалися питання щодо прозорості та обґрунтованості муніципальних закупівель, зокрема, щодо ремонту доріг, будівництва об’єктів інфраструктури та придбання техніки. Журналісти-розслідувачі вказували на ймовірне завищення цін та преференції для окремих, пов’язаних із міською владою, компаній.

​Земельні Питання та Забудова: Одним із найбільш критикованих напрямків є рішення щодо виділення земельних ділянок та дозволів на будівництво. Критики стверджують про непрозорість цих процесів, що, на їхню думку, призводить до “дерибану” міських земель, хаотичної забудови та ігнорування інтересів громади на користь інтересів забудовників.
​Справа “Теплокомуненерго” та Інші Розслідування: Впродовж років правоохоронні органи порушували справи, пов’язані з діяльністю комунальних підприємств під управлінням Марцінківа. Однією з найбільш резонансних була справа, пов’язана з Івано-Франківським міським теплокомуненерго (ТКЕ), де фігурували підозри у привласненні майна та зловживанні службовим становищем. Хоча Марцінків особисто не завжди отримував підозру, скандали стосувалися його підлеглих та комунальної сфери, за яку він несе політичну відповідальність.

​Політична Відповідальність та Ефект Деморалізації
​Дискредитація патріотизму через корупцію, що прикривається націоналістичною риторикою, має вагоме суспільне підґрунтя.
​”Щит Патріотизму”: Критики стверджують, що використання національно-патріотичної риторики та символіки ВО “Свобода” часто слугує “щитом” для прикриття неефективного управління та можливих корупційних схем. Це створює небезпечний прецедент, коли люди починають асоціювати патріотизм не зі служінням державі, а з особистим збагаченням під патріотичними гаслами.

​Справа Головка та Інші Приклади: Згадка про ексголову Тернопільської обласної ради Михайла Головка (також ВО “Свобода”), який був засуджений до 8 років позбавлення волі за вимагання та отримання неправомірної вигоди (хабара) за припинення кримінального провадження, є яскравим прикладом таких ризиків. Цей та інші подібні випадки, що стосуються членів ВО “Свобода” (як-от справи проти колишнього мера Тернополя Сергія Надала та звинувачення проти інших їхніх функціонерів) посилюють думку про системну проблему.

​Підрив Довіри: Діяльність, яка поєднує декларовану любов до Батьківщини з фактами чи підозрами у розкраданні ресурсів, фундаментально підриває довіру громадян до інститутів влади, місцевого самоврядування та, що найгірше, нівелює ідею патріотизму як чесного служіння. Це деморалізує суспільство, створюючи цинічне ставлення до публічних діячів, які використовують найвищі національні цінності для прикриття особистої вигоди.

​На прикладі Івано-Франківська та керівництва Марцінківа, критика зводиться до того, що фактичне управління містом (тендери, забудова, комунальні послуги) часто не відповідає високим моральним стандартам, проголошеним політичною силою, і стає джерелом політичної напруги та підозр у корупції.

​Висновок
​Критичний погляд на діяльність Руслана Марцінківа та його соратників із ВО “Свобода” в Івано-Франківську базується на численних повідомленнях ЗМІ та правоохоронних органів про непрозорість рішень, корупційні скандали навколо муніципальних закупівель та розпорядження міською власністю.

​Найбільш руйнівним наслідком такої діяльності є те, що вона перетворює патріотизм із заклику до чесного служіння на ширму для збагачення. Цей ефект деморалізації суспільства та дискредитації національних ідей є однією з найсерйозніших загроз для розвитку громадянського суспільства в Україні особливо в час агресії путінської рашки проти України!!!
#Івано-Франківськ
#Марцінків
#корупція
#Свобода
#головко
#Надал
#відкати
#дерибан

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Поява та розвиток в українському сегменті YouTube каналу “Фабрика новин” тісно пов’язані з докорінними змінами на українському медіаринку, спричиненими законом про олігархів та виходом #Ріната #Ахметова зі свого медіабізнесу у 2022 році.

​Згідно з офіційним описом каналу та даними журналістських розслідувань, “#Фабрика #новин” є частиною проєкту “#Платформа”, створеного Ростиславом Буняком та його командою. Ростислав #Буняк раніше був керівником департаменту діджитал-напрямку в “Новинній групі #Україна” (медіа-активі Ахметова, що включав канали “Україна 24”, “#Сьогодні” тощо).

​Важливий факт: “Фабрика новин” з’явилася на базі вже “розкрученого” #YouTube-каналу, який раніше належав “Україна 24” (медіа-група Ріната Ахметова). Новий власник провів ребрендинг, взявши стару, добре відому назву, що дозволило йому миттєво успадкувати велику базу підписників та історію каналу.
​Крім того, канал використовує контент, отриманий “за ліцензійною угодою від власника активів, що залишились після здачі ліцензій на мовлення — ТОВ ‘Новинна група Україна’”.

​Звинувачення: #Маніпуляції та “розкачування” суспільства
​Згідно зі спостереженнями та аналізом, що проводяться незалежними медіа-експертами, контент “Фабрики новин” часто викликає питання щодо його редакційної політики:

#​Клікбейт та тригерні заголовки: Аналіз, зокрема Інституту масової інформації (#ІМІ), вказує, що “Фабрика новин” та інші подібні незареєстровані медіапроєкти активно використовують прийоми емоційного залучення аудиторії, поширюючи шокувальні, сенсаційні та тригерні заголовки (#жахалки). Така тактика має на меті максимізувати перегляди та #монетизацію.

​Розмита прозорість: Хоча власник “Фабрики новин” відомий (Ростислав Буняк), канали, що не є офіційно зареєстрованими медіа в #Національній раді України, часто відмовляються від прозорості щодо джерел фінансування, редакційної політики та кінцевих бенефіціарів. Це створює “додаткові ризики, місце для поширення маніпуляцій та #дезінформації та тригерного контенту”.

​Експертна сітка: Канал регулярно залучає до ефірів експертів, які, хоча і є популярними, іноді поширюють сумнівні чи спекулятивні теорії. Наприклад, у медіа обговорювалася регулярна присутність на каналі деяких російських “експертів” (“хороші росіяни”), що викликає критику з боку експертної спільноти.

​Спрямованість контенту: Загальна орієнтація на сенсаційність, різке висвітлення корупційних скандалів, військових проблем та політичних чвар, що переважає над збалансованою аналітикою, об’єктивно може сприяти “розхитуванню” чи “розколу” суспільства та підриву довіри до влади та інституцій у критичний воєнний час. Це є природним наслідком гонитви за високими переглядами та бізнес-результатами, як це пояснюють деякі власники подібних проєктів.

​Зв’язок з олігархами: Що відомо?
#​Коломойський: Прямих доказів, що Ігор Коломойський, який перебуває під арештом, має стосунок до фінансування чи управління “Фабрикою новин”, у відкритих джерелах немає.

​Ахметов: Прямого доказу поточного фінансування чи управління каналом з боку Ріната Ахметова немає. Проте, непрямий зв’язок простежується через:

​Походження каналу: “Фабрика новин” використовує “розкручений” YouTube-канал, що раніше належав “Україна 24” (медіа-актив Ахметова).

​Використання контенту: Канал офіційно заявляє про використання бібліотеки контенту, отриманого за ліцензійною угодою від ТОВ “Новинна група Україна” (екс-актив Ахметова).

​Персоналії: Керівник проєкту Ростислав Буняк є вихідцем з медіаструктур Ахметова.

​Висновок:
​Канал “Фабрика новин” є яскравим прикладом трансформації великих олігархічних медіа-активів у прибуткові YouTube-проєкти після ухвалення закону про олігархів. Хоча він формально не належить Ахметову чи Коломойському, його зв’язок зі старими медіа-активами Ахметова та агресивна, сенсаційна редакційна політика, спрямована на максимальне залучення аудиторії, викликає обґрунтовані підозри щодо його здатності об’єктивно інформувати суспільство та ризиків, які він несе для стабільності інформаційного простору України!!!

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Сучасна Чеченська Республіка – це ж просто країна див, які існують у паралельних світах, щоправда, розташовані вони на одній і тій самій території.

​Це ж справжній “рай” на Землі, де можна побачити, як казки про східну розкіш втілюються в життя. Звісно, не для всіх. Тільки для “обраних”, що мають прямий доступ до джерела “благословення” з москви, а також до всіх “добровільних” пожертв від місцевого бізнесу та населення.

​Наближені до “батька нації” (який, звісно, є найвірнішим “піхотинцем” московського падишаха) живуть за власними законами фізики та економіки. Тут гравітація не діє на мільйони, що з’являються з повітря.
​Автопарк: Звичайний кортеж виглядає як парад останніх моделей Rolls-Royce, Lamborghini та Ferrari. Сільські дороги можуть бути розбиті, але зате вони ідеально підходять для перевірки підвіски ексклюзивних позашляховиків.

​Нерухомість: Палаци, що виблискують золотом та мармуром, ростуть, як гриби після дощу. Вони такі “скромні”, що їх видно з космосу. А якщо раптом комусь затісно, то завжди можна придбати віллу в Дубаї, де “піт, кров і молитви” чеченського народу конвертуються в панорамні види на Burj Khalifa.

​Стиль Життя: Це про безперервний потік урочистих заходів, де головна мета – змагання, у кого годинник дорожчий, а весілля сина/доньки – пафосніше. Вони щиро вірять, що Louis Vuitton і Gucci – це елементи національного костюма.

​Світ Більшості:
​На противагу цьому гламурному фасаду існує “реальність 99%”.
​Економіка: Місцеве населення має два основні “джерела доходу”: чекати мізерної дотації, яка не покриває навіть половини базових потреб, або ж працювати на “господарів життя” за копійки, постійно дякуючи за сам факт можливості дихати.

​Права та Свободи: “Свобода” тут – це ілюзія, схожа на міраж у пустелі. Свобода слова? Тільки якщо ти хвалиш “батька нації” і його московського покровителя. Право на власність? Твоє майно належить тобі рівно до того моменту, поки воно не сподобається комусь “зверху”.

​Атмосфера: У повітрі завжди висить густий коктейль із страху, покірності та тихого відчаю. Залякування і приниження – це невід’ємна частина щоденного “спілкування” з тими, хто має владу. Пограбування – це не злочин, це “перерозподіл ресурсів” на користь вірних.

​Епілог:
​Це ж і є ідеальний феодалізм у XXI столітті, приправлений сучасними технологіями та федеральними субсидіями. Якщо вистачить терпіння й удачі, ти можеш отримати роботу, наприклад, охоронцем маєтку того, хто вчора забрав у твого дядька невеличкий бізнес. І за це треба щиро дякувати! Адже головне – це стабільність і “захист традиційних цінностей”, що, в даному випадку, означає: “Ми беремо все, а ви — мовчите. Так було, є і буде” допоки в Чечні кадировці, а в москві путін!
#кадиров
#чечня
#путін
#данина

Воїни Добра
Мережа Купуй!

«Країна-бензоколонка» на сухому пайку: Або як рашка сама собі перекрила кран

​Вже не перший рік світ із подивом спостерігає за феноменальними досягненнями так званої російської федерації. Країна, яка гордо носить звання «світова бензоколонка» і роками шантажувала Європу своїми енергоресурсами і чий бюджет стоїть на трьох китах: нафта, газ і невпинна пропаганда, раптом зіткнулася з… дефіцитом бензину та дизеля.

​Це не просто неприємність, це сюжет для трагікомедії. Уявіть, що головний кухар у світі, який контролює 90% постачання олії, раптом виявляє, що йому нічим заправити власну фритюрницю. Парадокс? Ні, російська реальність!

​Саркастичні причини «нафтового чуда»
​Що ж могло призвести до того, що на деяких заправках у регіонах, а подекуди й у тому ж таки окупованому Криму, з’являються зворушливі таблички «Палива немає»?

кремлівські мудреці, звичайно, знайшли геніальні пояснення: логістичні труднощі, «сезонні піки» попиту, підступні погодні умови, недобросовісні трейдери. Але якщо відкинути пропагандистський грим, виявляється, що причини, як завжди, лежать на поверхні… і трохи нижче:
​”Ефективні” санкції, але не Заходу, а власні: рашка, прагнучи фінансувати свою… спецоперацію, максимально викачувала нафту і нафтопродукти на експорт, адже там ціна вища, а долари потрібні. Внутрішній ринок? Хай почекає! Це класична економічна стратегія: продати все, що бачиш, а про завтрашній день не думати. Як наслідок – внутрішній ринок виявився знекровленим.

​Вітчизняний “Хай-Тек”: Українські дрони-камікадзе, які, на думку кремля, мали бути «не ефективними», регулярно передають «полум’яні привіти» російським нафтопереробним заводам (НПЗ). Кожен такий «привіт» виводить із ладу значні потужності. Це, безумовно, найбільш іронічний чинник. Країна, яка хвалиться своєю «непереможною» ППО, не може захистити власну критичну інфраструктуру від, по суті, гаражних технологій.

​Логістичний колапс (за планом):
Залізниця та транспортна мережа, які й так працюють на межі через обслуговування воєнних потреб, тепер мають вирішувати пріоритетну задачу – безперебійно постачати паливо на фронт. Що лишається для цивільних? Ну, почекайте, поки “переможний” потяг проїде.

​Аналіз: Від “Супердержави” до черги на АЗС. ​Ситуація з паливом — це не просто побутова незручність. Це яскравий індикатор прогнивання економіки, орієнтованої виключно на війну і сировинний експорт.

​Фронт проти Тилу: У часи дефіциту держава, зрозуміло, обирає пріоритет. У росії пріоритет – війна. Це означає, що військові потреби задовольняються першими, а населення може постояти в черзі. Це дуже красномовно демонструє ставлення влади до власних громадян: ви – лише ресурс, а не кінцевий споживач.

​Інфляція та Ціни: Дефіцит неминуче тягне за собою зростання цін. Паливо – це кров економіки. Його подорожчання впливає на вартість перевезення абсолютно всього: від хліба до ліків. Тож незабаром росіяни відчують цей «бензиновий смак» у своїх гаманцях та холодильниках.

​”Ручне управління” у розквіті: Замість системних реформ та інвестицій у модернізацію НПЗ, уряд вдається до своїх улюблених методів: заборона експорту, «ручні» вказівки компаніям, «заморожування» цін. Ці тимчасові, панічні заходи лише відкладають, а не вирішують проблему, створюючи нові викривлення на ринку.

​Іронічний висновок:
​Ця паливна криза – справжній, майже філософський, подарунок для світової спільноти. Вона демонструє, що навіть маючи невичерпні запаси вуглеводнів, можна сісти в калюжу, якщо твою державу очолюють люди, які живуть в паралельній реальності.

​У той час як путінська пропаганда розповідає про «загниваючий Захід», самі росіяни стоять у чергах, як у найкращі радянські часи, щоб заправити свої «Лада Калина» чи «УАЗ Патріот». Це і є квінтесенція «вставання з колін»: стати на коліна біля паливної колонки і молитися, щоб вона видала хоч щось.

​росія продовжує грати роль так званої глобальної енергетичної наддержави, але тепер з певним уточненням: у якої на місцях закінчився бензин. І це не просто смішно, це діагноз. Дякуємо українським дронам за цей чудовий аналітичний інструмент!
Приєднуйтесь: https://voinydobra.com

Воїни Добра
Мережа Купуй!